Краще навчитися любити свою справу, аніж тренувати силу волі

 

10/03/2012

 

Вітаю Вас,

 

один з глибоко засівших у нашій голові стереотипів говорить про те, що без сили волі досягти чогось неможливо, а люди із сильною силою волі є рушіями суспільства і творцями.

 

Я пробував кілька разів заставити себе написати гарну і цікаву статтю. Не вийшло.

А от коли не заставляв себе писати, статті виходили цікавими і задоволення від процесу написання отримував.

 

Спробував уявити собі, що б вийшло у Моцарта чи Мікеланджело, якби вони у своїй творчості користувалися силою волі, а не бажанням.  Задайте собі це питання та дайте на нього відповідь самі.

 

Сила волі потрібна коли робиш те, що робити не хочеться. І не потрібна, коли любиш те, що робиш. То може краще навчитися любити свою справу, аніж тренувати силу волі?

 

Олександр Єфімов

Для чого Вам святкувати день народження!

Чому і для чого святкують день народження? Чому і для чого ВИ святкуєте свій день народження?

Спостерігав я за дітьми: їх у дні народження найбільше приваблюють подарунки. Саме їх вони чекають і не досить часто акцентують увагу на тому, хто саме їх дарує.

 

Дорослих цікавлять теж подарунки і… визнання. Що більше, не знаю.

 

Тих дорослих, які ще не вгамували свій потяг до матеріального цікавлять все ж таки подарунки. Їм приємно отримувати речі матеріального світу.

 

Іншу категорію дорослих цікавить, хто саме і як саме привітав їх з днем народження. Що більше людей привітало, то більш значущим себе вони відчувають. Адже, як відомо, усі ми – істоти суспільні. Ми не можемо прожити без суспільства бодай дня. Нам потрібно тепло, одяг, їжа, увага, повага… Враховуючи, що суспільство не є однорідним, а вибудоване у певній ієрархії, рівень, який людина у цій ієрархії займає, виливається у певну кількість матеріальних і духовних благ. Що вище рівень, то більше благ. Тож і прагнуть дорослі у свій день народження визначити своє місце у суспільстві.

 

От і день народження – день, у який Тобі кажуть, який Ти гарний, добрий, сміливий, мудрий, чесний, розумний, справедливий, сильний, мужній…. Тобі визначають Твоє місце у суспільній ієрархії.

Та чи дійсно воно Твоє, якщо це кажуть лише у Твій день народження?

Усвідомивши, що багато привітань з днем народження і відповідних епітетів чуєш лише в цей день, зрозумієш, що не усі вони свідчать про те, яким Ти є насправді.

 

А якщо день народження без подарунків і привітань, то чи цікаво Вам було би його святкувати?

Важко буде зрозуміти цей мій лист тому, кому подобається святкувати день народження. Тож не ображайтеся на мене. Це лише моє бажання звернути ВАШУ увагу на це явище.

 

Чи принципова Ви людина?

 

05/02/2012

 

Доброго Вам дня,

 

принцип – це загальне уявлення про щось. Наприклад, у праві принципи використовують тоді, коли відсутній закон, а вирішити питання треба. Тоді це питання вирішується відповідно не до закону, бо його немає, а відповідно до принципів, тобто за аналогією права. Принципи потрібні ще й тоді, коли створюють новий закон. Щоб не придумувати нових підходів, використовують принципи права.

Коли ми говоримо: «Цей апарат в принципі працює так», це означає, що ми не знаємо, як він працює в деталях. Знаємо лише загальний принцип його роботи, тобто як він повинен був би працювати відповідно до нашої уяви про цей апарат.

 

Отже, коли ми говоримо про принцип, то маємо на увазі якийсь встановлений узагальнений підхід до чогось. Тобто у тих випадках, коли йдеться про те, що щось ми розуміємо через призму того чи іншого принципу. Автомобіль – це те, що в принципі їде по дорозі, човен – це те, що в принципі пливе, а літак – це те, що в принципі летить. Це принципове уявлення про вказані транспортні засоби. І коли в нас запитують про те, що їде, що пливе, а що летить, то й відповідаємо відповідно до принципів: автомобіль, човен, літак. А от за межі цих принципів виходить автомобіль, який і їде, і пливе, і летить. Тобто суттєво нова якість притаманна тим речам, які принципово відбуваються інакше.

 

Що значить бути принциповою людиною. Це означає людину, яка у своїх вчинках керується певними принципами. Це людина, яка у певних життєвих ситуаціях діє та поводиться відповідно до власних принципів. І що більше принциповою є така людина, то більш прогнозованою є її вчинки, то менше творчості у її діях та поведінці. Такою людиною керують принципи, у жертву яким часто приносяться бажання думати та приймати зважені та відповідні дійсності рішення, творити щось нове.

Принципова людина – це людина, яка свої дії погоджує зі своїми принципами. Не з дійсним баченням реальності, не відповідно до тієї чи іншої ситуації, а згідно з колись придуманими та встановленими нею для себе принципами. От і виходить, що принципові люди – це ті, хто замість того, щоб думати та приймати адекватні ситуації рішення, приймають рішення, адекватні власним принципам, не ставлячи останні під сумнів. Бо якщо поставити їх під сумнів, доведеться витрачати додаткові зусилля на процес мислення. А цьому заважає звичайна лінь. То ж такий невтішний для принципових людей висновок: принципові люди – це звичайні ледарі, яким зручніше прикритися власними принципами, замість того, аби подумати.

 

То ж бажаю Вам кожного разу сприймати світ по новому, кожного разу насолоджуватися можливістю творити з нуля, а не заковувати себе у кайдани власних принципів!!!

 

Олександр Єфімов

Хто кому має дякувати

Коли закінчуємо з Клієнтом якесь питання, особливо якщо воно пов’язане з конфліктом, Клієнт дякує мені. Зазвичай я відповідаю: «Вам ДЯКУЮ!!!». І кажу це відверто.

Клієнт, вважаючи, що я просто намагаюся бути чемним, запитує: «А мені за що?».

 

Пояснюю: Клієнтові я дякую за те, що:

  1. Отримав від нього і відпрацював цікаве замовлення, мав нагоду робити щось цікаве мені.
  2. Набув при цьому професійного досвіду, який мені потрібен.
  3. Отримав оплату за те, що отримав раніше (див.пп.1-2).

 

А якщо цей Клієнт ще й має відоме ім’я, то я отримав репутацію та імідж адвоката, який успішно допоміг відомому Клієнтові, та в результаті можливість бути рекомендованим ним іншим Клієнтам.

 

Загалом, від Клієнта я отримую більше, аніж віддаю. Тому й дякую.

 

Так, я усе ж таки допоміг Клієнтові. Але ж допомагаючи, я робив те, що мені самому подобається, отримував задоволення. Тому й дякую.

 

Та чи цікаво було би Клієнтові користуватися послугами адвоката, який би приймав подяку, а не дякував сам?