свобода чи джинси з дірками

Вітаю Вас,

Олександр Ніл виховував дітей свободою. Саме так і називається його книга: «Виховання свободою», в якій він зробив цікавий та, як на мене, дуже потрібний висновок: «Нелюбов натовпу до свободи втілена у моді. Натовп вимагає одноманітності».
Скажіть, чи можете Ви назвати джинси з дірками – гарним одягом??? А модним – зможете назвати???
Розумію, що кожен має свої особисті смаки, але, як на мене, треба мати особливий смак, щоб сказати, що джинси з дірками – це гарно.
А ще я розумію, що дехто з отримувачів цього листа, може інакше ставитися до моди і модних джинсів. Має право на своє ставлення.
Проте сподіваюсь, що якщо хоча б хтось один замислився над тим, чому він носить джинси з дірками, то цей лист написаний не дарма. І не тому, що такі джинси не гарні, а тому, що заради них хтось відмовляється від свободи носити гарний, але не завжди модний одяг.

Можливості чи гарантії

Вітаю Вас,

останнім часом, спілкуючись з кандидатами на посаду помічника адвоката в нашій фірмі, помітив, що розмовляю з ними про можливості і гарантії. Запитую, чого вони хочуть більше: гарантій стабільної роботи і стабільної зарплати чи можливостей займатися цікавою роботою і заробляти без обмежень. Причому без обмежень таких можливостей з обох сторін: немає максимуму, а мінімум – це нуль.
Виходить за моїми розрахунками, що більшість (відсотків 90%) хочуть гарантій. Навіть тоді коли говорять про можливості, мають на увазі гарантії. І от вирішив сам для себе і для ВАС поміркувати з приводу цього.
І якщо виявиться, що ВИ – прихильник гарантій, не ображайтеся. Іншу мету я собі поставив, коли писав цей лист. Принаймні знатимете це для себе, а може й зрозумієте, що гарантій не існує. Існує лише можливість перекласти свої ризики на роботодавця.

І ще. Пояснюватиму з точки зору консалтингового бізнесу. Але з певними поправками це пояснення можна перенести й на інші види діяльності.

Якщо роботодавець надає найманому працівнику можливість заробити за місяць 300 000 грн. і найманий працівник цю можливість приймає, то він може заробити 300 000 грн. А може заробити менше. Навіть 0 грн. Оскільки разом з можливістю заробити 300 000 грн. найманий працівник бере на себе ризик не заробити їх.
Якщо ж найманий працівник хоче гарантовану зарплату 5 000 грн., а роботодавець йому це гарантує, то такий працівник отримує «гарантію» у розмірі 5 000 грн., а роботодавець бере на себе ризик того, що такий працівник не заробить 5 000 грн. Проте роботодавець усе одно виплатить працівнику 5 000 грн. Хоча й на збиток собі, адже це його ризик.
Якщо ж найманий працівник заробить більше, ніж роботодавець йому виплатить, більше 5 000 грн., то додатковий дохід буде прибутком роботодавця, а не найманого працівника, він буде платою за ризик, який узяв на себе роботодавець. Найманий працівник отримає свої «гарантовані» 5 000 грн. і не більше.

Розглянемо у перспективі. Якщо найманий працівник буде заробляти більше, аніж роботодавець йому платитиме, вгадайте, як довго такий працівник працюватиме на такого «невдячного» роботодавця.
Якщо ж найманий працівник постійно зароблятиме менше, аніж роботодавець на нього витрачатиме, вгадайте, як довго такий роботодавець терпітиме такого «ефективного» працівника. І де будуть «гарантії» стабільного заробітку такого працівника у такому разі?
А ще є ризик того, роботодавець сам десь з чимось не справиться і збанкрутує. На такі ситуації навіть сам роботодавець гарантій не дасть.

Та й просто озирніться навколо: про які гарантії взагалі можна говорити? Чи можуть вони існувати, коли роботодавець – жива людина, яка має свої бажання і слабкості. Роботодавець може в будь-який момент втратити бажання займатися бізнесом, то ж чи буде він платити «гарантовані» 5 000 грн.?

То ж чи існують гарантії стабільного заробітку?

Про недолугість заборони списувати

Як викладач я періодично приймаю іспити у студентів. І постійно на іспитах відчуваю дискомфорт з приводу того, що доводиться забороняти студентам списувати. Дві причини для такого дискомфорту:

  1. Робота юристів саме у списуванні й полягає. Я маю їх вчити «списувати»: находити в різних джерелах інформацію і вибудовувати з неї логічний правовий алгоритм для підтвердження точки зору юриста, а не примушувати їх знати напам’ять норми законів.
  2. Не бачу сенсу у забороні списування оскільки як викладач завжди бачу, хто із студентів списував, а хто ні. І завжди ставлю завищену оцінку тим, хто не списував, і дещо занижую тим, хто списував.

 

Я є прихильником побудови такої системи викладання, яка би перетворила списування у неефективний спосіб здачі іспиту. Наприклад, я іноді на заняттях (крім іспитів) даю студентам можливість користуватися усіма матеріалами. При цьому завдання я ускладнюю і час обмежую, керуючись тим, що студент, який вчився, протягом відведеного часу знайде, де списати. А той, хто не вчився, – не зуміє цього. У мене ця метода працює. Нажаль не на іспитах.

 

Але як утопіст, прагну навчитися викладати таким чином, щоб зацікавити студентів не мати потреби у списуванні. Відверто зізнаюся, поки що вдається це лише з деякими студентами. Більшість за благо вважає можливість списати на іспиті.

 

Хотіли би бути студентом, який разом зі мною навчить мене викладати так, щоб не було потреби списувати на іспиті?