Позитивна чи негативна ВИ людина – визначаєте Ви самі

Вітаю Вас,

 

маю досвід спілкування з різними людьми: одні виключно негативно на усе дивляться (життя погане, грошей немає, хвороби дістають, президент ніякий…), інші виключно позитивно усе бачать (погода супер, гроші заробив, на відпочинок їду у Туреччину, скуштував смачного сиру, знайшов гарне українське вино, пікнік вдався…).

 

Не знаю, як ВАМ, але мені особисто більше хочеться спілкуватися з другими, аніж з першими. Таку схильність маю.

 

І от, що я собі усвідомив: кожна подія в нашому житті має як позитивні, так і негативні сторони. Просто одні з нас акцентують увагу на негативних, а інші на позитивних сторонах життя.

 

ВАМ (і лише ВАМ) визначатися: на чому акцентувати свою увагу. А вже інші визначатимуться, чи хочеться їм з ВАМИ спілкуватися.

 

Нуль ВАМ потрібен чи подвійне задоволення

Вітаю Вас,

 

маю певну схильність до спрощення. Що простіше викладаю матеріал студентам, то швидше і легше вони розуміють. Та ВИ маєте й по собі помітити, що будь-яке складне питання швидко і легко перетворюється в просте, після того, як його зрозумієш. А коли зрозумів сам, пояснити іншим теж набагато легше. Альберт Ейнштейн з цього приводу писав: «If you cant explain something simply, you dont know enough about it. You do not understand something unless you can explain it to your grandmother».

У курсі цивільного права пояснюю студентам, що єдиною метою, з якою люди вступають у цивільні правовідносини, є їх бажання задовольнити свої матеріальні і духовні потреби. Іншими словами, отримати від суспільства те, що їм потрібно.

Для того, щоб суспільство з ВАМИ поділилося тим, що потрібно ВАМ (одягом, взуттям, їжею, автомобілями…), ВИ маєте суспільству щось дати. Гроші ж виступають просто еквівалентом того, що ВИ суспільству даєте, і слугують вони для можливості уникнути чистого товарного обміну: для того, щоб можна було віддати те, що у ВАС є, або те, що ВИ зробили, одному, а отримати те, що ВАМ потрібно, від іншого.

Але як не крути віддавати треба. І віддавання передує отриманню. Навіть якщо грошима дитину забезпечили батьки, вони все рівно щось суспільству віддали, щоб ті гроші отримати.

Віддавати суспільству можна, лише створюючи якийсь потрібний суспільству результат: річ, послугу, роботу… Створювати можна те, що ВАМ подобається створювати, або ж те, що не подобається, але ВИ бодай якось умієте це робити.

Коли ВИ створюєте, працюєте із задоволенням, то процес віддавання приносить ВАМ задоволення.

Просто уявіть собі: з понеділка до п’ятниці ВИ отримуєте задоволення від ВАШОЇ діяльності. А може ще й на уїк-енд віддаєтеся улюбленій справі. Приємно віддавати суспільству те, створення чого приносить ВАМ задоволення; приємно й отримувати від суспільства те, що приносить ВАМ задоволення. Маєте два задоволення. Подвійне задоволення.

А якщо ВИ займаєтеся роботою, яка не приносить ВАМ задоволення, з понеділка починаєте чекати на п’ятницю, то процес віддавання є для ВАС негативом. І навіть якщо потім результат ВАШИХ зусиль (які є для ВАС негативними), ВИ поміняєте на речі, які приносять ВАМ задоволення, то загальний результат буде нульовим. Оскільки увесь позитив від отриманого буде перекритий негативом від відданого. Маєте НУЛЬ, як результат ВАШОГО життя.

 

ВАМ визначатися: нуль ВАМ потрібен чи подвійне задоволення.

 

 

Чи варто витрачати життя на роботу, яка не подобається?

Вітаю Вас,

 

чомусь гадаю, що цей мій лист з цими моїми усвідомленнями «зачепить» далеко не усіх. Хтось від нього відмахнеться, як від дурниці, а хтось замислиться. Вирішуйте самі.

Якось на дні народження одного друга, промовляючи побажання йому, Володимир Віталійович Чеповий сказав: «Світ створили майстри. А у майстрів немає конкурентів». При цьому пояснив, що конкурентів немає не тому, що майстер усіх переміг, обійшов, перегнав. А тому, що у процесі творення, майстер про конкурентів навіть не згадує. Вони для нього просто не існують, на його процес творення вони не впливають.

Маю нагоду щороку спостерігати студентів, яким викладаю право. Більшість з них впевнені у тому, що, отримавши диплом юриста, вони шукатимуть і знайдуть роботу. Комусь більше повезе із зарплатою, комусь менше. А далі кар’єра і зростання доходу разом із досвідом. І дуже мало хто з них шукає в собі талант творця, людини, яка зможе творити, не звертаючи увагу на тих, хто вважає її конкурентом. Усі готуються до жорсткої конкурентної боротьби за виживання. Бо так усі живуть. Більшість, принаймні.

Але ж відомо, що «прогрес і культура людства є не продуктом більшості, а навпаки – продуктом виключно геніальності і активності особистості» (відомий автор). Більшість – це та частина людства, яка здатна на те, щоб йти відомим їй і більшості шляхом: школа, університет, робота за «хорошу» зарплату, пенсія… І нічого більшого. Це та частина людства, для якої понеділок – день важкий, а п’ятниця – найкращий день тижня, тому що завтра на роботу не треба.

«Для того, щоб щось винайти чи створити недостатньо забитих у голову знань, для цього потрібен талант. Однак цьому люди чомусь не надають належного, вони вважають, що хороших оцінок достатньо» (той самий відомий автор).

 

Кажуть, що талант має кожен з нас. Варто лиш добре його у собі пошукати. Забути на якийсь час про роботу, якою не хочеться займатися, і пошукати в собі талант. Знайти те, що зробить роботу улюбленою настільки, що понеділок стане найкращим днем тижня, бо в цей день можна продовжити те, що довелося перервати у п’ятницю. Як Мартін Іден, який лягав спати з єдиною думкою: проснутися якнайшвидше, щоб продовжити писати.

«…вся діяльність є діяльність творча, якщо її здійснює мислячий розум, і ніяка діяльність не може бути творчою, якщо нею займається дурень, який у байдужому заціпенінні повторює одні й ті дії, яким його навчили інші» (Айн Ренд). Творчий розум вчить інших своїми діями, а не повторює механічно чужі рухи. Адже будь-що нове, будь-який винахід, будь-яке відкриття – усе це те, чого раніше ніхто не бачив і не знав. Тому для створення нового необхідно не повторювати вже відоме. Треба набратися сміливості стати майстром, людиною, яка творить, не звертаючи уваги на тих, хто вважає її своїм конкурентом. Та й які можуть бути конкуренти у того, хто творить?

Конфуцій колись сказав: «оберіть собі роботу до душі і вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті».

А якщо тримає страх не заробити, то варто дослухатися поради Марка Твена: «що більше задоволення приносить робота, то вище вона оплачується».

 

Тож просто замисліться над тим, чи варто витрачати життя на роботу, яка не подобається, лише тому, що вона обіцяє заробіток? Чи може краще стати майстром, який не звертає уваги на конкурентів?

 

 

Чи допомагає досвід?

Вітаю Вас,

 

якось у спілкуванні з колегою-адвокатом на моє запитання, чи все він зробив для того, щоб отримати судове позитивне рішення для клієнта, почув таку думку: «У межах мого досвіду я зробив усе, що міг. Я ж не можу вийти за його межі».

 

Досвід – це те, що ВИ знаєте та умієте з тих обставин і ситуацій, в яких ВИ приймали участь. Приймали участь колись, у минулому. Тобто існуючий досвід – це знання з минулого. Він завжди пов’язаний з минулим.

А є ще новий досвід. Його набувають, вчиняючи певні вчинки сьогодні. Якщо такі вчинки обґрунтовані існуючим досвідом, то ВИ в тому самому існуючому досвіді, у минулому й залишаєтеся. Не створюєте нічого нового.

Для створення нового досвіду потрібно вчиняти дії всупереч існуючому досвіду. Треба робити таке, що ВИ раніше не робили. Треба ризикувати, виходити за межі того, що ВИ вже знаєте.

Отже, новий досвід створюється в результаті виходу за межі старого. Залишаючись в межах старого досвіду, нового не створиш.

 

 

Краще навчитися кататися на лижах, аніж сварити їх за те, що вони занадто сучасні

Вітаю Вас,

зізнаюся ВАМ ось у чому. Учора, коли я в машині чекав на доньку, повз проходила одна моя знайома і мене не помітила. А я не дав їй знати про себе. І ось чому. Вона увесь час сварить людей, владу, колег… А мені не цікаво витрачати на це час. Я просто не захотів вислуховувати критику усього й усіх.

А ще якось я мав спілкування у колі колег-адвокатів, які критикували українську систему правосуддя. Казали, що вона дуже погана. Я ж їм пояснював, що вони просто ще не навчилися з нею працювати. Критикувати систему правосуддя, у якій не вмієш працювати, все одно, що критикувати автомобіль лише за те, що він має занадто багато невідомих опцій у керуванні, занадто сучасний. Занадто сучасний настільки, що не навчившись ним керувати, керувати ним просто не зумієш.

Тож бажаю ВАМ не стати людиною, яку інші оминатимуть лише тому, що вона постійно сварить і свариться. Просто з такою людиною немає сенсу спілкуватися. Я не бачу сенсу. Ну хіба що для того, щоб разом з нею посварити усіх навколо.

 

Мені, особисто таке спілкування не до вподоби. А ВАМ?