Author Archives: yefimov

Платонова Татьяна, “Тайная Доктрина Гермеса Трисмегиста”

Posted on by

“Далее, совокупность идей, схем, матричная структура, в общем, всё то, что было заложено в мирах II и III, отражается в наш мир, то есть мир I, и начинает реализовываться в строгом соответствии с матрицей, с учётом всех нюансов, сроков и т.д. Теперь понятно, почему говорят, что случайностей не бывает. Если то, что произошло, есть факт, то, значит, он был записан в матрице и в этом смысле случайным быть не может, ибо вызван к жизни в нужный момент и в необходимых сочетаниях”.

“Придёт время, когда человечество поймёт, что техника – это не прогресс, а регресс, и перейдет к созданию живых инструментов, то есть таких, которые работают исключительно в сотворчестве с оператором, образуя с ним как бы одну команду. В разных руках такие инструменты работают по-разному, а иной раз и вовсе не работают, поскольку основа их – вибрации и соответствие частот инструмента и оператора”.

“Воистину, Знания – тяжкое бремя, поскольку знающий, но не имеющий Любви, не умеет правильно распределять эти Знания. Всё, что дано нам, предназначено для обмена, для взаимодействия, и только Любовь даёт возможность не искажать имеющееся. Накопленные Знания отягчают низшую природу, поскольку скапливаются в четверице. Доступ же к Высшей Триаде открывает Любовь, и тогда наступает гармония между низшей и высшей природой человека. Человек, погнавшийся за Знаниями, не замечает, как постепенно превращается в самодостаточного умника. Он перестаёт самокритично относиться к себе, поскольку Знания позволяют ему возвышаться над другими, такой собственностью не владеющими. Знания приобретают меру количества и теряют в качестве, потому что только Любовь способна придать им Свет и превратить в Мудрость. Бессмысленно делиться Знаниями, делая из них разменную монету, убеждая себя, что ты честно рас-
сказал другим о том, что знаешь сам. Делиться можно и поношенной одеждой, и стоптанной обувью. Дело совершенно в другом. Знания должны быть окрашены Любовью, Светом Высшего и зажигать сердца людей уверенностью в их божественности и высшем предназначении. Тогда человек слывёт мудрым, когда в нём отсутствует личное, и весь смысл его жизни – в служении людям. Но здесь человека подстерегает следующая опасность: самозабвенная любовь к творческому процессу ради самого творчества. Эмоции вытесняют разум, и остаётся только желание творить. Собственно, вопрос творчества ради творчества или творчества ради творения всегда стоял перед мыслящими людьми. Но и то, и другое увлекает в пучину, в бездну Забвения. Творить следует ради Красоты, бесконечно даруемой Вечности. Не должно быть результата творения, но только Вечность, создаваемая твоею рукою. Стать единым со своим творением – это фактически слиться с Богом, с Его Вселенским телом, Демиургическим разумом. А всё, что находится в неразрывном единстве с Творцом, – бессмертно”.

Отец Абсолют, “Астральный мир”

Posted on by

Но, как правило, чем красивее и правильнее слова, тем более низкие вибрации они несут, и чаще всего именно те люди, которые так любят их произносить, больше других одержимы гордыней и самолюбованием, поскольку настоящая духовность не терпит громких слов.

Відповідальність за власне життя

Posted on by

Вітаю Вас,

 

спілкуючись з різними людьми і спостерігаючи за ними, дійшов до такого висновку: більшість із нас займається тим, що постійно шукає того, на кого можна було би перекласти відповідальність за власне життя.

Спочатку ми перекладаємо нашу відповідальність на наших батьків, які мають вирішувати, що нам вдягати та що їсти; потім відповідальною за нас стає школа, яка сама вирішує, що ми повинні знати, а що знати не слід; потім університет, на який ми покладаємо відповідальність за те, щоб він підвищив наш рейтинг у суспільстві і, видавши диплом (який ми чомусь вважаємо знаннями чи освітою), створив з нас цінність для роботодавця. Потім ми одружуємося, перекладаючи відповідальність за наше щастя на дружину чи чоловіка; народжуємо дітей та віддаємо їх у школу, перекладаючи відповідальність на вчителів за те, як вони виховають наших дітей і чому навчать, навіть не замислюючись над тим, що вчитель усіх тридцять учнів у класі виховуватиме так, як він вважає правильно, а не так, як вважають батьки кожного з тридцяти учнів (кожен на свій лад). Коли ми хворіємо, то йдемо до лікаря, перекладаючи на нього відповідальність за наше здоров’я, а лікар цю саму відповідальність своєю чергою перекладає на медичні препарати, а точніше сказати – на фармацевтів, які ці препарати виготовили…

І коли щось виходить не так, як ми очікуємо чи хочемо, то ми звинувачуємо усіх навколо нас, на кого ми переклали відповідальність і вони дали нам не той результат, якого ми прагнули.

Може саме з цієї причини людей, задоволених своїм життям значно менше, аніж незадоволених? Може саме з причини того, що ми переклали відповідальність не на тих людей, ми й маємо не ті результати?

Насправді ж, усе те, що ми маємо, чого досягли – це результат наших дій і вчинків, це наша відповідальність, яку ми усе своє життя прагнемо перекласти на інших і навіть не усвідомлюємо, що ця відповідальність просто не перекладається. Ми несемо самі відповідальність за те, що ми маємо.

Це як шоколадка. Для того, щоб отримати від неї задоволення, її треба з’їсти. Якщо ж ми попросимо когось іншого її з’їсти, то й задоволення отримає цей інший, а не ми.

Жодних не буває

Posted on by

 

У жодних мовах, жодні носії цих жодних мов, жодних разів, не скажуть: «у мене немає жодних чашок, чи жодних виделок», жодних разів не застосують вони слово «жоден» у множині. І це тому, що «жоден» означає «ні один». І мені здається, що українці, які застосовують це слово у множині, просто жодних разів не знають української.

 

Мої колеги і друзі, кажуть, що їм потім починає «різати» вуха неправильне вживання української мови. Перевіримо на ВАС???